Згідно з українською конституцією, функція Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) полягає у “координації та контролі діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оборони України”. Ця роль часто сприймається як визначення, що надає можливість зробити будь-що, але така точка зору сумнівна.
Протягом років реальні завдання та повноваження РНБО та її секретаря залежали від конкретної особи на цій посаді і їхніх взаємин з президентом, а також особистих політичних та управлінських амбіцій.
Під керівництвом Олександра Турчинова, секретаря РНБО при Петрі Порошенку, Рада була ключовим органом у веденні війни та розвитку військово-промислового комплексу.
Віталій Гайдук та Іван Плющ, при Віктору Ющенку, фокусувалися на зв’язках між “помаранчевим” політичним табором та його “донецькими” опонентами.
Раїса Богатирьова, при Віктору Януковичу, була сприйнята як кандидат з “солідною назвою”.
Олексій Данілов, колишній мер Луганська, відомий своєю рішучістю та комунікативними навичками, особливо активізувався під час президентства Володимира Зеленського, виступаючи голосом найжорсткіших позицій української влади.
Навіть під час великої війни Данілов продовжував використовувати різкі висловлювання, такі як називання оголошеної Володимиром Путіним “частковою мобілізацією” як “програмою утилізації росіян”. Проте, його робота не завжди відзначалася конкретними практичними результатами, що ставило під сумнів ефективність РНБО в поточних умовах.
Центральна влада України органічно перетворилася на Офіс президента, зменшуючи роль РНБО як дискусійного майданчика для вирішення стратегічних питань. Данілов, не маючи власного кабінету в адміністрації президента, виявився відстороненим від реальних процесів управління державою.
Підсумовуючи свою роботу, Данілов, за своєю традиційною риторикою, заявив, що “український воїн стане мечем у темряві” після його відставки.
Можливо, від нового керівника ми не побачимо аналогічних заяв або інтерв’ю з вибуховими заголовками, як у його попередника.
Олександр Литвиненко, 51-річний фахівець з кабінетних наук та генерал-спецслужбовець, є вище всяких політичних амбіцій. Він народився в Києві і закінчив Інститут криптографії Академії ФСБ Росії в 1994 році. Після цього працював у Головному управлінні зв’язку СБУ, викладав у київському Інституті міжнародних відносин, захистив докторську дисертацію з політології та працював у Національному інституті стратегічних досліджень.
Від 2014 до 2019 року Литвиненко був заступником секретаря РНБО, а з 2019 по 2021 рік очолював Національний інститут стратегічних досліджень. З липня 2021 року він займав посаду голови Служби зовнішньої розвідки України (СЗР).
Про результати його роботи на посаді керівника СЗР нам майже нічого не відомо, оскільки Литвиненко майже не з’являвся у публічному просторі, на відміну від інших посадовців. Проте з його публікацій можна утворити уявлення про його погляди на війну з Росією.
У 2009 році він став співавтором статті, в якій висловив думку про складність проблем, з якими стикається Кремль, та його залежність від імперіалістичних ідеологій.
У своїх публікаціях Литвиненко також попереджав про можливі наслідки війни Росії проти України, вказуючи на стратегічні цілі Кремля та його спроби підкорити собі Україну. Він також зазначав, що конфлікт із Заходом може призвести до глобального перерозподілу світового порядку.
Наразі немає конкретних коментарів щодо заміни Литвиненка на посаді секретаря РНБО та причин цієї зміни.