У блогера Юрія Богданова є для українців погана та хороша новина. Погана — в тому, що в України немає і не може бути “плану Б” без допомоги Заходу. Хороша в тому, що нас ніхто не покине, і допомога буде.
Маю для вас дві новини. Одна — дуже добра. Одна — дуже погана.
Почитав — послухав геніальні ідеї про “план Б для України”, якщо “Захід нас кине”. І про те, що ми можемо самі виробляти усю зброю і взагалі оце все, і грошей нам вистачить, якщо все робити правильно. Тож — про це обидві новини.
Давайте почну з дуже поганої. У нас немає і не може бути ніякого плану Б.
В разі, якщо партнери припинять нам допомагати грошима і зброєю — нам вафлі. Рано чи пізно. Швидко чи повільно. Якщо в Росії не станеться якийсь епічний “чорний лебідь”.
Ні, у нас немає ніякого внутрішнього запасу міцності, який би міг витримати таку війну більше, ніж пару кварталів без зовнішньої допомоги ресурсами. Кредитами чи донатами.
Під час Першої Світової навіть Франція і Британія, дві колоніальні імперії, № 3 і № 4 економіки світу на той час, не вивезли Першу світову без американських (і трохи японських) позик і постачань ресурсів з колоній. І чим далі йшла війна, тим ця залежність від позик і постачань ЗРОСТАЛА, а не навпаки.
1918 Франція витратила на війну в 4,5 рази більше грошей, ніж зуміла заробити, і фактично була банкрутом. Франція, трясця. Не Україна. Франція. Колоніальна імперія. І “банкір Європи” до війни.
Кайзерівська Німеччина, № 2 економік світу, № 1 за військовою потугою, як тільки опинилася в ізоляції (їй було банально ніде позичати чи брати ресурси), поступово вичерпала свій потенціал і програла.
Наша шановна громада щиро вважає іноді, що Україна могла б і сама сплачувати за війну, якби хотіла. Чи виробляти масово зброю, складнішу за дрони та вже засвоєну техніку, але правда в тому, що у нас давно нема того індустріального потенціалу, який був за радянських часів. Такі справи. І демографії такої немає. Такі справи 2.0. Ні, ніякого економічного дива під час війни на нашій території не буде, бо ніколи не бувало.
Це не означає, що ми не можемо зробити більше, ніж робимо зараз. Можемо і мусимо. Але правда в тому, що без зовнішнього живлення грошима (ні, ніякий український економічний тил неспроможний вивезти війну) і іншими ресурсами — ми приречені. Тому ті люди, які вимагають від влади “план Б”, або знають, що вимагають нереального, або не розуміють. Обидва висновки кажуть про них погано.
Так, погана новина полягає в тому, що наша доля залежить не тільки від нас. На жаль.
Тепер дуже добра новина.
Ні, нас ніхто не кине і буде або платити і постачати. Або воювати вже завтра сам, як альтернатива. В Європі усвідомлення цього приходить швидше, ніж в Америці. Яка зараз реально перебуває на якомусь екзистенційному перехресті. Але допомога на цей рік від США у нас буде.
І тому ми матимемо як мінімум рік — точніше ми, Європа, США, Японія, Корея тощо — щоб або завдати Росії вирішального збитку, або щоб перекалібрувати наші можливості і очікування.
Є ще одна гарна новина. У Росії теж все дуже не добре. Але це тема іншої розмови.
А що робити нам? Воювати, працювати. Якщо не в ЗСУ, то для ЗСУ. Ви це і без мене знаєте. Мати слабко прогнозоване майбутнє важко і вкрай неприємно, але іншого вибору, ніж триматися і гребти, у нас все одно нема. Ну, якщо ми хочемо жити і щоб наші діти жили у своїй країні, а не в еміграції чи в окупації.