Публіцист Юрій Богданов у своєму дописі розповів про реакцію Китаю і Путіна на перенос військових дій на територію РФ і пояснив які політичні наслідки можуть бути від операції в Курській області.
Китай відреагував на події в Курській області закликом до деескалації. У заяві МЗС Китаю йдеться про те, що “зона бойових дій не повинна розширюватися, не слід допускати ескалації збройного конфлікту та не допускати провокацій, які ведуть до посилення вогню будь-якою стороною”.
Крім того, сьогодні і Путін почав генерувати істеричні заяви про “ніяких перемовин з Зеленським”.
Ці події, на мою думку, треба розглядати разом, бо ці заяви виходять з однієї логіки – оцей “мирний план Китаю”, який є не більше ніж помʼякшеною версією “мирного плану” Путіна (капітуляція України) згорів 6 серпня і немає особливих ознак того, що в нього зʼявиться новий шанс на серйозне обговорення.
Давайте по пунктам. Чого хоче Китай?
1. Китай зацікавлений в тому, щоб Росія ставала все більш залежною. Бо саме РФ є страховочним майданчиком і як постачальник відносно дешевих ресурсів.
2. Китаю вкрай важливо, щоб Росія зберігала керованість і залишалася відносно надійним контрагентом. Тому оті всі фантазії що Китай спить і бачить як забирає у Росії Сибір – маячня. Китаю не потрібно контролювати Сибір, адже РФ і так віддасть КНР все, що їм потрібно.
3. Китай не хоче надто сильно брати участь у війні в Україні, хоча і постачає РФ товари подвійного призначення. Бо вони вже перебувають у стані холодної торговельної війни з США і не хочуть додаткової політичної і економічної ескалації з Європою. Крім того, питання вторинних санкцій активувалося і бажання потрапити під санкції двох ключових торговельних партнерів (США і ЄС) у КНР немає.
Мирний план Китаю – це спроба продемонструвати свою субʼєктність для країн “глобального Півдня” і власну спроможність вирішувати глобальні питання, залишаючись номінально нейтральними.
Але цей мирний план свідомо вигідний Росії і дозволяє у разі виконання оголосити про свою перемогу. Але при цьому він наче апелює до гуманізму, бо головне же “зупинити кровопролиття”. Хлопці з КПК це якраз ті люди, які думають про людські життя, ага.
Так от, оці усі плани “миру заради збереження життів” (лицемірна маячня) і “миру з урахуванням реалій на землі” горять як солома, якщо Україна займає хоча б квадратний кілометр російської території. Справжньої російської території. І навіть якщо операція на території Росії розглядає контроль її території як побічний ефект – китайці усе розуміють і Путін усе розуміє. Тому і така нервова реакція.
Крім того, у нас деякі довбні сміялися з Саміту миру, але його декларації на першому етапі доволі чіткі (наприклад, в частині Запорізької АЕС). І українські дії їх ніяк не порушують.
Не буде нічого поганого якщо у декларації другого Саміту миру зʼявиться пункт про те, що сторони мають повернути один одному зайняті території. Головне – не перетворювати це у самоціль. Військово – політичне керівництво проявило гнучкість і креатив. Гнучкість має бути перевагою і надалі.
Тепер давайте трохи про непримиренність Путіна з його “не буду вести перемовини”.
По-перше, це було вже. Багато разів з початку війни він про це казав, а потім повертався до теми перемовин. Він патологічно бреше і легко відмовляється від власних слів.
По-друге, я про це багато разів казав – він або його наступники будуть вести реальні перемовини тільки коли:
• або отримає дуже боляче по зубах і ситуація для неї буде ДУЖЕ небезпечною
• або коли потенціал ЗС РФ виснажиться настільки, що продовжувати далі війну для Росії буде неможливо
• або коли внутрішня стабільність режиму дасть тріщину – економічну, соціальну, політичну
• або коли співпадають 2 або 3 з цих або.
Його вторгнення у Курську область вивело з себе і його система доволі погано відреагувала на “чорного лебедя”. Захід не побоявся і навіть схвали ескалацію, чого він теж не чекав.
Тому він бігає і робить напівістеричні заяви “спасітє памагітє хахли барзєють”. Це добре. Нам і партнерам треба скористатися вікном можливостей, коли червоні лінії стали коричневими.