Повномасштабна війна в Україні та запеклі збройні конфлікти на Близькому Сході змусили європейські держави докорінно переглянути власну оборонну доктрину щодо формування арсеналів ракетного озброєння та засобів протиповітряної оборони. Протягом десятиліть європейська військова промисловість орієнтувалася виключно на виробництво обмежених партій надскладної, високої за вартістю та технологічно витонченої зброї, розрахованої на локальні та швидкоплинні кампанії. Проте щоденні масовані атаки російських безпілотників і крилатих ракет безжально виявили фундаментальну проблему західних армій: у сучасній великій війні на виснаження боєприпаси витрачаються значно швидше, ніж підприємства встигають їх виготовляти. Військові відомства європейських країн усвідомили гостру потребу в дешевших системах ураження, які можна штампувати тисячами й ефективно поєднувати з дорогими високотехнологічними комплексами.
Аналітики в галузі безпеки наголошують на критичній обмеженості наявних арсеналів, адже експерт Дуглас Баррі прямо зазначив: «Якщо ви вважаєте, що у вас достатньо крилатих ракет в арсеналі, то, ймовірно, їх все одно недостатньо». Головним стратегічним викликом для урядів стає вже не саме конструювання унікальної ракети, а термінове розгортання потужної індустріальної бази, спроможної забезпечувати конвеєрний випуск боєприпасів протягом багатьох місяців чи років протистояння. Дослідник Маркус Шиллер сформулював цю зміну оборонної парадигми гранично вичерпно: «Великі війни ведуться цифрами, а не чудодійною зброєю». З огляду на це європейські держави прагнуть збалансувати дорогі платформи гігантів на кшталт Lockheed Martin, MBDA та Rheinmetall за рахунок залучення масових систем від нового покоління виробників.
Цю нішу стрімко займають технологічні оборонні стартапи, які пропонують радикальне зниження вартості систем перехоплення для їхнього повномасштабного серійного виробництва. Показовим прикладом стало рішення Нідерландів замовити в компанії Destinus сімсот далекобійних крилатих ракет Ruta Block 2 для потреб України на загальну суму 250 мільйонів євро, тоді як Міністерство оборони Великої Британії уклало контракти на постачання перехоплювачів Skyhammer із підприємством Cambridge Aerospace. Представники Збройних сил Естонії у цьому контексті підкреслили: «Враховуючи те, як змінилося поле бою з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну, розробка недорогих, але ефективних систем озброєння має особливе значення». Засновник компанії Destinus Михайло Кокорич констатував: «Виклик для Європи полягає не в тому, що необхідних технологій не існує. Більш серйозною проблемою є промислові потужності, тобто здатність виробляти, сертифікувати і швидко поповнювати системи в масштабах, необхідних для сучасних конфліктів».
Головним дороговказом для всієї європейської трансформації став колосальний бойовий досвід України, яка створила багаторівневу та гнучку систему протидії щоденним російським повітряним ударам. Оскільки агресор щомісяця випускає тисячі ударних дронів, знищення кожного з них за допомогою елітних зенітних ракет призвело б до швидкого фінансового краху, а вартість лише однієї ночі оборони сягала б мільярдів доларів. Очільник компанії Cambridge Aerospace Стівен Барретт звернув увагу на те, що Росія здатна випускати до 900 «Шахедів» за ніч, і жоден союзник у світі не витримає подібних колосальних витрат. Саме тому українські воїни збивають безпілотники мобільними вогневими групами, кулеметами, дронами-перехоплювачами та засобами РЕБ, зберігаючи коштовний ракетний запас виключно для балістики. За словами технічного директора компанії Frankenburg Андреаса Бапперта, нова генерація озброєння повинна зменшити ціну перехоплення з нинішніх двадцяти мільйонів євро до доступних одного-двох мільйонів.
Інвестори вже спрямовують сотні мільйонів доларів у розширення потужностей нових ракетних заводів, які запозичують масові цивільні компоненти, зокрема мікросхеми автомобільних радарів, заради здешевлення збірки. Уже незабаром Cambridge Aerospace планує виробляти дві з половиною тисячі перехоплювачів на місяць, а Frankenburg має намір досягти темпу у сотню ракет щодня. Попри серйозний дефіцит сировини, високі ціни на електрику та брак робочої сили, підприємства розширюються небаченими темпами, адже європейські країни НАТО зобов’язалися підняти оборонні витрати до 5% ВВП. Усвідомлення реальності довготривалої війни змушує Європу повертатися до законів масштабної військової економіки, де кількість та доступність ракет визначають перемогу на полі бою.
