Адміністрація президента США опинилася перед стратегічним вибором щодо подальшого курсу у відносинах з Іраном. Наразі в Білому домі активно обговорюються три можливі сценарії розвитку подій: укладення мирної угоди, відновлення активних бойових дій або ж продовження політики максимального економічного тиску. Попри надзвичайну складність ситуації, американський лідер Дональд Трамп демонструє витримку і публічно наголошує, що не має наміру штучно форсувати події та приймати поспішні рішення щодо ескалації.
За словами очільника Сполучених Штатів, Вашингтон обов’язково вживе необхідних заходів, проте наразі немає жодної потреби поспішати. Американська стратегія вже завдала колосальних фінансових збитків іранській економіці. У країні спостерігається гострий дефіцит коштів та пального, а населення демонструє високий рівень втоми від постійної напруженості та економічної стагнації. Американська сторона стверджує, що кулуарний переговорний процес триває і загалом просувається успішно. Водночас у Вашингтоні зауважують специфічну поведінку Тегерана, який нібито намагається квапити події, але фактично тупцює на місці, хоча, за оцінками дипломатів, прагне укласти угоду як ніколи раніше.
У політичному оточенні президента США сформувалися три впливові табори, кожен з яких лобіює власний підхід до іранської проблеми. Першу групу очолюють віцепрезидент Джей Ді Венс та спеціальний посланець Стів Віткофф, які наполегливо радять рухатися шляхом дипломатії та укладення угоди. Вони аргументують це тим, що поновлення військового конфлікту не принесе бажаного покращення ситуації на Близькому Сході. Цю миротворчу позицію також активно підтримує більшість арабських країн Перської затоки, які вже донесли своє бачення до Білого дому. Натомість друга група, до якої входять міністр оборони США Піт Хегсет та ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу, виступає за жорсткий силовий сценарій. Прихильники цієї лінії переконані, що Ірану не можна довіряти ані в процесі укладання угод, ані в їх дотриманні, тому стратегічну загрозу слід ліквідувати виключно військовим шляхом.
Третій, компромісний варіант підтримують міністр фінансів Скотт Бессент, директор ЦРУ Джон Реткліфф та держсекретар Марко Рубіо. Вони пропонують зберегти поточний статус-кво у форматі «ні війни, ні угоди», продовжуючи виснажливу кампанію жорсткого економічного тиску. На їхнє переконання, тривалі фінансові труднощі неминуче змусять Тегеран піти на значні політичні поступки або ж спровокують такий рівень внутрішньої нестабільності, який призведе до масових громадянських повстань проти чинної влади.
Ситуація також має прямий вплив на глобальні енергетичні ринки. Нещодавно американський президент відзначив рекордне падіння світових цін на нафту, пов’язавши це з відчуттям інвесторів, що повномасштабної війни вдасться уникнути, адже Іран демонструє готовність до якнайшвидшого досягнення домовленостей. Оптимізм щодо дипломатичного врегулювання поділяє і віцепрезидент Венс, який 2 листопада підтвердив наявність певного прогресу в переговорах. За його словами, Вашингтон свідомо не встановлює жорстких дедлайнів для поновлення ударів, концентруючись на головній стратегічній меті — отримати абсолютні та дієві гарантії того, що іранська сторона не відновить і навіть не спробує відновити свою ядерну програму.
